Гадания

Завдання роботи.. 1.Сутність закономірностей навчання, їх характеристика

План.

1.Сутність закономірностей навчання, їх характеристика.

2. Принципи навчання, їх характеристика.

1.Сформувати поняття про закономірності навчання (види, сутність).

2.З’ясувати сучасні підходи до визначення, характеристики та реалізації принципів навчання.

3.Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, активно слухати.

Основні поняття. Закономірності навчання, принципи навчання, правила навчання.

Список літератури.

Бондар В.І. Дидактика / В.І. Бондар. – К.: Либідь, 2005. – С.132–151.

Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2007. – С. 314-319.

Дидактика современной школы : пособие для учителей / под ред. В.А. Онищука. – К. : Рад. шк., 1987. – 351 с.

Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения / Я.А. Коменский. – М. : Учпедгиз, 1955. – 641 с.

Пермяков О.А., Морозов В.В. Педагогіка: Навч. посіб. / О.А. Пермяков, В.В. Морозов. – К.: Знання, 2006. – С.53–56.

Пономарьова Г.Ф. Словник-довідник з курсу педагогіки / Г.Ф. Пономарьова. – Х., 2004. – С.87–94.

Фіцула М.М. Педагогіка / М.М. Фіцула. – К. : Академія, 2001. – С.108–117.

Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок / І.П. Підласий. – К. : Рад. шк., 1989. – 204 с.

1.Сутність закономірностей навчання, їх характеристика.

Кожна наука має систему законів, закономірностей, принципів. Це – одна з її ознак. Самі поняття закон, закономірність, пртнцип прийшли з філософії. Проблема закономірностей навчання – одна із найменш розробленпих в науці. Дослідники століттями намагаються виявити найбільш раціональні підходи до організації навчання. В педагогіці певні норми діяльності розглядали від принципів до закономірностей. Принципи формулювали Коменський, Дистервег, Ушинський. Одне з завдань сучасної дидактики – формулювання її аксіом. Наприклад, визначена така аксіома: мета освіти, виховання та навчання зумовлена метою розвитку суспільства.

Знання та свідоме врахування вчителем закономірностей, принципів та правил навчання є запорукою його успішності.

Закономірності навчання — об'єктивні, стійкі й істотні зв'язки в навчальному процесі, що зумовлюють його ефективність.

Специфіка дидактичних закономірностей полягає в то­му, що вони відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учня та об'єктом засвоєння, тобто змістом навчання.

Види закономірностей навчання.За­кономірності навчання є об'єктивними, властивими про­цесу навчання за його суттю, та суб'єктивними, залежни­ми від учителя, його діяльності.

Схарактеризуємо об'єктивні закономірності процесу навчання.

Виховний і розвиваючий характер навчання. У проце­сі навчання учні засвоюють знання, на цій основі у них формуються науковий світогляд, моральні, трудові, есте­тичні та фізичні якості, виробляється відповідне ставлен­ня до процесу навчання. Водночас здійснюється і процес розвитку особистості, її пізнавальних сил — мислення, пам'яті, уваги, уяви, мовлення та ін.

Ефективність реалізації закономірності виховного і розвиваючого характеру навчання зростає за умови, що вчитель знає і враховує під час уроку переконання учнів, їхнє ставлення до знань, глибину усвідомленості, світоглядні ідеї та риси характеру, які формуються в результаті навчання.

Першорядне завдання педагога — навчити шко­лярів мислити, виховувати в них прагнення до пізнання нового, до самостійного опанування знаннями. Така здат­ність формується і розвивається, коли вони мають змогу виявляти самостійність і активність.

Зумовленість навчання суспільними потребами. Її сут­ність у тому, що кожен етап розвитку людської цивілізації потребує певного рівня вихованості й освіченості членів суспільства, що забезпечується їх навчанням. Становлення і розвиток Української держави потребують високоосвіче­них, усебічно розвинутих громадян, національно свідомих, з почуттям причетності до державотворення. На вирішен­ня цього завдання повинні спрямовуватися навчально-ви­ховна діяльність школи, потенційні виховні можливості всіх навчальних дисциплін.

Ефективність навчального процесу залежить від умов, у яких він протікає, навчально-матеріальної бази (навчаль­ні кабінети, майстерні, їх оснащення технічними засоба­ми навчання, приладами, інструментами, комп'ютерною технікою, дидактичними матеріалами тощо).

Процес навчання залежить від вікових і реальних нав­чальних можливостей учнів. Його зміст і методи визнача­ють передусім з огляду на вікові особливості дітей. Реальні навчальні можливості учнів зумовлені рівнем розвитку інтелектуальної, емоційної та вольової сфер, знань і вмінь, навичок до навчання, ставленням до навчання, фізичним станом і працездатністю. Свідчення цього — у школі різ­ні діти вчаться по-різному.

Ефективність процесу навчання залежить від рівня активності учня. Суть цієї закономірності полягає в тому, що результати навчання учня залежать від характеру нав­чально-пізнавальної діяльності й рівня розвитку його мотиваційної сфери.

Навчання передбачає цілеспрямовану взаємодію вчи­теля, учня і виучуваного об'єкта. Навіть якщо учень опа­новує предмет самостійно за підручником чи додатковою літературою, вчитель спрямовує його пізнавальну діяль­ність і контролює її.

Навчальний процес ефективний лише за умови актив­ності учнів. Що більша різноманітність діяльності учнів на уроці, що більша інтенсивність їхньої праці, організованої педагогом, то результативніший процес навчання.

Розглянемо суб'єктивні закономірності процесу навчання.

Поняття можуть бути засвоєні лише тоді, коли органі­зовано пізнавальну діяльність учнів щодо співвідношен­ня понять, відокремлення одних понять від інших.

Навички сформуються лише за умови організації від­творення операцій і дій, покладених в їх основу.

Міцнішому засвоєнню змісту навчального матеріалу сприяє систематичніше організовано пряме й відстрочене повторення цього змісту та його введення в систему вже засвоєного раніше змісту.

Опанування учнями складними способами діяльності залежить від успішного оволодіння попередніми простими видами діяльності, що входять до складного способу, і від готовності учнів визначати ситуацію, в якій ці дії можуть бути використані.

Рівень і якість засвоєння за рівних умов (пам'ять, здіб­ності) залежить від урахування вчителем ступеня значу­щості для учнів засвоюваного змісту.

Використання вчителем варіативних завдань, що пе­редбачають застосування засвоюваних знань в істотних для учнів ситуаціях, сприяє формуванню готовності до пе­ренесення засвоєних знань і пов'язаних з ними дій у но­ву ситуацію[6].

У навчальному процесі виявляються й такі закономір­ності: методи, форми і засоби навчання залежать від йо­го змісту і завдань; взаємозв'язок компонентів процесу навчання забезпечує міцні, усвідомлені й ефективні ре­зультати навчання, розвитку та виховання.

Питання для самоконтролю.

Можна вважати процес формулювання законів, закономірностей та принципів навчання завершеним? Навіщо виділяють закономірності навчання? Хто почав цю роботу в історії науки? Чи можна вчителю брати до уваги не всі, а частину закономірностей навчання? Чи розповсюджуються закономірності навчання на процес роботи у ВНЗ?

2.Принципи навчання, їх характеристика.

Принципи навчання — певна система базо­вих вимог до процесу навчання, виконання яких забезпечить його ефективність. Це основні положен­ня, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчаль­ної роботи школи.

З історії питання.Процес розвитку педагогічної науки позначений різ­ним обґрунтуванням системи дидактичних принципів і трактування окремих з них. Першу спробу створення цілісної системи принципів навчання здійснив Я.-А. Коменський. Його система принципів спирається на принцип природовідповідності: у навчанні та вихованні слід врахо­вувати природні, вікові та психологічні особливості дітей. Оскільки природа розвивається поступово, у навчанні не­обхідно дотримуватися принципу послідовності, поступо­вості й систематичності. Один з найважливіших його принципів — наочність: кожен учитель повинен домагати­ся, щоб учні все сприймали чуттям.

Ф.-В.-А. Дістервег, прагнучи розкрити дидактичні принципи і правила якомога конкретніше, розглядав їх як вимоги до змісту навчання, до вчителя й учнів.

Цінними теоретичними положеннями, що збагатили систему принципів навчання та їх трактування, багата пе­дагогічна спадщина К. Ушинського. Він обстоював думки, що в навчанні слід враховувати: зміст і дозування навчаль­ного матеріалу, посильність його для учнів, послідовність вивчення, розвиток свідомості, діяльності й активності уч­нів, міцність засвоєння знань, виховуюче навчання та ін. Заслуга Ушинського полягає в тому, що дидактичні прин­ципи він розглядав у тісному зв'язку з формами й мето­дами навчання.

Хоча Коменський, Дістервег, Ушинський та інші педа­гоги минулого висунули й обстоювали основні положення систематичності, доступності, наочності, провідної ролі вчителя, активності та свідомості учнів, не вони є їх від­кривачами. Ці положення свого часу з'явилися як резуль­тат педагогічного досвіду. Заслуга класиків педагогіки в тому, що вони об'єднали розрізнені положення в систему, намагались обґрунтувати їх і поширити.

Принцип науковості. На відміну від багатьох інших принципів, цей довгий час не був необхідним для органі­зації навчання, оскільки наука не відігравала суттєвої ролі в процесі трудової діяльності людини. У Я.А.Коменського цей принцип відсутній.

Його сутність: усі факти, знан­ня, положення і закони, що вивчаються, повинні бути нау­ково правильні, так само як і спосіб обґрунтування поло­жень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука.

Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнан­ня; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.

Принцип систематичності й послідовності навчання. Уперше був обґрунтова­ний Я.А. Коменським, який вважав, що як у природі, так і в навчанні все має бути взаємопов'язаним та цілевідповідним. Пізніше ці ідеї були розвинені К.Д. Ушинським, котрий зазначав:.. голова, наповнена хаотичними знан­нями, схожа на комору, де панує безлад, і, де навіть сам хазяїн нічого не знайде". "Все, що підлягає вивченню, нехай спочатку пропонується у загальному вигляді, а потім по частинах", — писав Я.А. Коменський.

Систематичність у навчанні передбачає засвоєння уч­нем понять та розділів науки в логічній послідовності та взаємозв'язку. Напр., щоб свідомо засвоїти поняття "при­скорення" слід спочатку вивчити поняття "швидкість" та "час".

У вітчизняній педагогіці відповідний принцип довгий час порушувався, особливо на початку 20-х рр. XX ст., коли працювали за комплексними програмами, викори­стовували метод проектів, бригадно-лабораторний метод.

Сучасна педагогіка розглядає цей принцип як логіч­ний поетапний перехід від легкого до важкого, від близь­кого до дальнього, від простого до складного, від відомо­го до невідомого, від часткового до цілого; як логічну послідовність та зв'язок між предметами, які вивчають­ся на різних етапах шкільної освіти (у початковій, за­гальній та середній школах). Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових законо­мірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у ро­боті учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у вико­нанні домашніх завдань, час виконання завдань, система­тичне повторення навчального матеріалу).

Принцип доступності навчання. Навчання успішне, ефективне за умови, що його зміст, форми і методи відпо­відають віковим особливостям учнів, їх розумовим мож­ливостям. Наголошуючи на важливості дотримання цьо­го принципу, К. Уіпинський зазначав, що тільки система дає нам цілковиту владу над нашими знаннями. Голова, в якій лише система без знань, подібна до крамниці, в якій на всіх ящиках є написи, а в самих ящиках порожньо. Реалізація цього принципу передбачає: врахування рівня розвитку учнів; індивідуальних, вікових особливостей; дотримання пра­вил: від простого — до складного, від відомого — до неві­домого, від близького — до далекого.

Суть доступності полягає в тому, щоб діти сприймали і розуміли пояснюваний матеріал. Доступно організувати навчання означає звертатися до найвищої межі можливо­стей учнів з метою постійного підвищення цих можливо­стей. Водночас цю найвищу межу не можна переступати, оскільки в такому разі чимало у змісті навчання стане не­зрозумілим. Од­нак не слід занижувати можливості учня, а, навпаки, необхідно створювати всі умови для засвоєння матеріа­лу високого рівня складності, що стимулюватиме розу­мову активність та інтерес учня. Доступність — це не легкість, а посильна складність навчання.

Я.-А. Коменський обґрунтував правила, які забезпечу­ють доступність навчання: починати його слід своєчасно, поки не зіпсувався розум; воно можливе за належної під­готовленості розуму; у процесі навчання необхідно просу­ватися від загального до часткового, від легкого до важ­чого; неперевантаженість навчальним матеріалом; рухати­ся вперед непоспішаючи; не нав'язувати того, що не від­повідає віку й методу навчання; усе повинно передавати­ся через зовнішні чуття.

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політех­нічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню. Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної зна­чимості знань; використання в процесі навчання краєзнав­чого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадсь­кому житті.

Наголошуючи на важливості поєднання навчання з життям, Коменський вважав, що учень легше засвоює нав­чальний матеріал, якщо йому показати, яку користь має те, що вивчається, в повсякденному житті. Він пропону­вав дотримуватися цього правила і в граматиці, і в діалек­тиці, і в математиці, і в фізиці.

Шляхи реалізації даного принципу:

· Розкриття значення теорії у житті людини;

· Розкриття фактів розвитку науки;

· Опора на життєвий досвід учнів;

· Організація по можливості практичної діяльності.

Принцип свідомості й активності учнів у навчанні. Цей принцип є провідним, тому що визначає головне спря­мування пізнавальної діяльності учнів і керування нею. Він випливає з мети і завдань національної школи, а та­кож з особливостей процесу навчання, які передбачають осмислений і творчий підхід до опанування знань.Забезпе­чує оптимально сприятливе співвідношення педагогіч­ного керівництва та свідомої творчості учнів у навчанні. Особливого значення цей принцип набув останнім часом, оскільки сучасні старшокласники ставлять навчання на 10 місце в рейтингу власних інтересів. Це відбувається тому, що без свідомого засвоєння знань не формується творче ставлення до вивчення та застосування знань, не розвивається логічне мислення.

Виникає навіть запитання: чи можна поєднати ак­тивність, свідомість учнів з одного боку, і керівну роль педагога з іншого? Сучасна дидактика відповідає, що можна, але все залежить від ступеня готовності педагога не просто до пасивної передачі певної суми знань, а до научіння самостійно організувати процес навчання. Отже, слід навчити дітей учитися, здобувати знання та отримувати від цього емоційне задоволення.

Шляхи реалізації даного принципу:

роз'яснення мети і зав­дань навчального предмета, значення його для вирішення життєвих проблем, для перспектив самого учня;

викори­стання у процесі навчання мислительних операцій (аналі­зу, синтезу, узагальнення, індукції, дедукції);

позитивні емоції; позитивні мотиви навчання;

засвоєння важкого матеріалу дос­тупними методами;

раціональні прийоми роботи на уроці; критичний підхід у процесі викладання матеріалу та його засвоєння;

диференціювання матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів;

належний контроль і само­контроль.

Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма­ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...».

Види наочності:

а) натуральна — рослини, тварини, знаряддя і продукти праці, мінерали, хімічні ре­човини та ін.;

б) зображувальна— навчальні картини, репродукції художніх полотен, макети, муляжі та ін.;

в) схематична— географічні, історичні карти, схеми, діа­грами, графіки, малюнки тощо.

Це цікаво:орган слуху пропускає 1000 умовних оди­ниць інформації за одиницю часу, орган дотику — 10 000, а орган зору — 100 000 одиниць інформації за ту ж оди­ницю часу, тобто близько 80 % відомостей про світ лю­дина отримує за допомогою зору. За даними психологів, учні успішно утримують у пам'яті:

7) 10 % від того, що вони рахують;

8) 20 % від того, що вони чують;

9) 30 % від того, що вони бачать;

10) 50 % від того, що вони бачать і чують одночасно;

11) 70 % від того, що вони обговорюють з іншими;

12) 80 % від того, що вони отримали з власного досвіду;

13) 90 % від того, що вони проговорюють у той час, як роблять;

14) 95 % від того, чому вони вчаться самостійно.

Однак, незважаючи на найбільшу пропускну здат­ність інформації органів зору, необхідно пам'ятати про те, що до процесу повноцінного сприйняття залучені всі органи чуття. Застосовуючи принцип наочності, слід ураховувати вік та рівень розвитку школярів. Наочність є основним методом навчання насамперед у молодших класах (ілюстрації, роздатковий матеріал, певні предме­ти та ін.). Чим старші школярі, тим складніші форми наочності застосовуються (схеми, карти, опорні сигна­ли та ін.). Навіть якщо учитель має велику кількість посібників з певного навчального предмета, це не озна­чає, що всі вони обов'язково повинні бути використані на уроці, оскільки таке подання матеріалу розсіює ува­гу, ускладнює засвоєння матеріалу. Використовувати наочні посібники потрібно лише тоді, коли вони не­обхідні для вивчення навчального матеріалу в певній послідовності й у певний момент часу.

Використання наочності залежить від творчого потен­ціалу вчителя. Відомий донецький учитель математики В. Шаталов активно використовує рисунки — так звані опорні сигнали, в яких в образно-символічній формі відо­бражено головну суть факту чи явища. Вони настільки прості, що учень може їх запам'ятати й відтворити, збе­рігаючи в пам'яті за їх допомогою основний зміст нового матеріалу. Головна їхня цінність — сконцентрованість ін­формаційного змісту, виклад його в такому вигляді, який легко сприймається.

Використання наочності у процесі начання сприяє ро­зумовому розвиткові учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і життєвою практикою, між тео­рією і практикою, полегшує процес засвоєння і сприяє розвитку інтересу до знань, допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його сторін і зв'язків, стимулює розвиток мотиваційної сфери учнів.

Дидактичні вимоги до використання наочності:

не перевантажувати процес навчання наочністю — це знижує самостійність і активність учнів в осмисленні навчального матеріалу;

по­трібна чітка мета використання наочних засобів у струк­турі уроку (коли ввести, з якою метою, який висновок бу­де зроблено); вивішування заздалегідь усіх наочних засо­бів дезорганізовує сприймання учнів, розсіює їхню увагу. Учні повинні у потрібний момент зосередитися лише на необхідному об'єкті, решта мають бути закриті;

наочний об'єкт не повинен містити нічого зайвого, щоб не викли­кати в учнів побічних асоціацій (не слід, наприклад, для створення уявлення про змішаний ліс, використувати кар­тину, на передньому плані якої зображено дітей, що зби­рають гриби);

використовуючи наочність, необхідно зважа­ти на вік школярів.

Етапи сприйняття наочності:

Наочність сприймається не одномоментно.

У першій фазі зображені об'єкти постають «розмито», невиразно.

На другій — увага учнів концентрується на об'єкті, сприй­мання стає чіткішим, залишаючись, однак, загальним.

На третій — сприймання об'єктів диференційоване.

На всіх трьох фазах учитель повинен уміло поєднувати наочність з поясненням. Адже його слово передусім спрямовує без­посереднє сприймання змісту навчального матеріалу, відо­браженого в наочності, в певній послідовності, допомагає осмислити спостережуване і сформулювати зв'язки між фактами і явищами. Тому він має усвідомлювати, що, ко­ментуючи наочність, дає додаткову інформацію про спосте­режуваний об'єкт, його зв'язки, які безпосередньо не сприймаються.

Існує досвід створення наочності різних видів молодшими школярами. Наприкінці третього класу учням було запропоновано зобразити те, як вони засвоюють нові знання. Цікавий образ, запропонований однією з груп третьокласників: Ми намалювали три вулкани. Перший вулкан майже потух. Там знаходиться те, що ми давно вивчили. Другий вулкан найактивніший, він вирує, з нього викидається лава. Ця лава розливається навколо. Ми вчимо це зараз. Із третього вулкана тільки йде пара. Там щось нове. У цих образах школярі досить точно відобразили різні етапи оволодіння навчальним змістом.

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли­боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них.

Шляхи реалізації:

· повторення навчального ма­теріалу за розділами і структурними смисловими частина­ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по­єднанні з пройденим;

· активізацію учнів під час повторен­ня (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення);

· нове групування матеріалу з метою його систематизації;

· виділення при повторенні головних ідей;

· використання в процесі повторення різноманітних мето­дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор­чого застосування знань;

· постійне звернення до раніше за­своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не за­бути його або відновити забуте. Цей принцип вимагає, щоб у навчанні гармо­нійно поєднувалася робота мимовільної та довільної па­м'яті. Мимовільно запам'ятовується те, що для людини цікаве, важливе, пов'язане з позитивними емоціями.Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Народна мудрість говорить: "Повто­рення — мати навчання". Але повторення не має розглядатися лише як копіювання вивченого. Повторювати — це відтворювати вивчене, пов'язуючи його з новою інформацією, з новими факта­ми, з власним досвідом та спостереженнями.

Принцип індивідуальності полягає у тому, що необхід­но навчати не учня взагалі, а кожну особистість зокре­ма, відповідно до її особливостей. Я.А. Коменський вва­жав, що "і учні з гострим розумом та прагненням до знань, але неслухняні та вперті, і учні тупі, з викривле­ним та злісним характером, котрі важко піддаються пе­дагогічному впливу, — всі вони мають право на навчан­ня". При цьому принцип індивідуальності — це не робо­та з невстигаючими учнями, як може здатися на перший погляд, його необхідно застосовувати до кожного учня класу. Необхідний постійний облік досягнень та зрушень учнів під час навчального процесу. Цей принцип прямо пов'язаний із диференційованим підходом, який спрямо­вує педагога на реалізацію освітніх та виховних завдань відповідно до статі, віку, інтересів учнів.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев­ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус­пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ­ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви­користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями. Успішна реаліза­ція цього принципу залежить від багатьох моментів, у тому числі від культури педагогічного спілкування пе­дагога, рівня його педагогічної майстерності та загаль­ної культури.

Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації. Це рекомендації до викладацької діяльності вчителя.

Принцип навчання, відображаючи якийсь один істот­ний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для форму­лювання правил навчання.

Висновки. Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. У процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

Питання для самоконтролю.

Навіщо виділяють принципи навчання? Що є основою для їх виділення?

Хто почав цю роботу в історії науки?

Чи можна вчителю брати до уваги не всі, а частину принципів навчання?

Чи розповсюджуються принципи навчання на процес роботи у ВНЗ?

Що виділяють на основі принципів навчання?

Пригадайте вдалу реалізацію принципу наочності.

Як студенти можуть брати участь у реалізації принципу міцності знань?

Лекція № 4.

Share
Tags :
06.04.2017